Тебе кохала, лиш Тебе любила,
Тобі одному серце віддала,
Лише для Тебе душу я відкрила,
Повірити в усе змогла.
Твої вуста я відчувала,
Твої слова у серці берегла.
Тебе одного я кохала.
Хоч Ти не мій, та я Твоя.
Тебе любити я хотіла,
Для Тебе всі мої вірші.
Та чуть Тебе я більше не зуміла,
Слова Твої змили дощі.
І сонце в хмарах заховалось,
І вітер мрії розігнав,
Твоє кохання відцуралось,
Мене Ти більше не кохав.
І серце моє вщент розбите
Лежить, і крапельки дощу
Його, холодне, не зігріте,
Омиють в пору дощову.
І тихий вітер не повіє,
Не прожене мої жалі.
Для мене сонце вже не гріє, —
Ми не разом і назавжди.
Я вірила Твоїм словам,
Твоїм цілункам і обіймам.
Ти залишивсь в моїх думках,
Та серцем я не вірю більше.
Я закохався у Весну —
Собі признатися не смію.
На повні груди я вдихну
Цей млосний аромат надії
І вознесусь над світом враз,
В рожеві марення полину,
Забуду біль старих образ
І тугу десь в зимі покину.
Зима піде у безвість літ,
Лишивши паморозь на скронях…
Кохання ніжний первоцвіт
Зігрію я в своїх долонях,
До серця ніжно пригорну;
Як казку, кожну мить лелію…
Я закохався у Весну —
Собі признатися не смію.
Я давно хотіла тобі сказати,
Що люблю тебе безмежно, до тремтіння.
Тільки сказати не зуміла
Або просто боялася, бути може.
Не знаєш, як важко мені без тебе
Засипати і зустрічати світанок.
Як важко знову перебороти себе
І посміхатися, квітів зриваючи букети.
Без тебе я не відчуваю ласки
І дихаю майже через раз.
Дивлюся крадькома на тебе з острахом,
Щоб не помітив закоханих очей.
З яких давно ллються сльози
І душу холодом давно скувало.
А в серці любов і морози,
Прийди до мене, я так без тебе втомилася!